Однією з найбільш жахливих трагедій для України став Голодомор 1932-1933 років. Вісім десятиліть пройшло з тих пір, але й сьогодні наше горе не вщухає, наповнюючи душу скорботою і спонукаючи підносити Богу молитву за мільйони невинних жертв.Господь дав нам у володіння родючу землю, плідну й благодатну, наче Едем (див. Бут. 2, 8). Виконуючи заповідь про працю на ній (див. Бут. 2, 15), сумлінний і дбайливий трудівник завжди отримував щедрі врожаї, адже Господь, Який «насіння дає сіячеві і хліб на поживу», примножував плоди праведності (див. 2 Кор. 9, 10) усіх, хто в мирі, злагоді і благочесті працював на своїй ниві.Однак, у буремному ХХ столітті наш край зазнав страшного лиха: мільйони людей прийняли мученицьку смерть від масового голоду. Це сталося не через пошесть чи неврожай. Голодомор був однією з ланок репресивного ланцюга більшовицької влади, яка взяла на озброєння ідеологію побудови світу на нових засадах – без Бога та Його морального закону. Оголошуючи благо народу головною метою, насаджуючи свій рай на землі, богоборці натомість засіяли її людськими кістками та зросили річками сліз. Пагубне сіяння принесло гіркий плід прокляття, адже «хто сіє в плоть, той від плоті пожне тління» (Гал. 6, 8), – говорить святий апостол Павло. Зречення християнської моралі нікому не принесло щастя. І про це свідчить багатовікова історія нашої Вітчизни.
