Упокой, Господи, душі рабів твоїх…

Ми називаємо поминальні суботи батьківськими. І назва ця несе в собі особливо глибокий сенс. У другу, третю і четверту седмиці Великого посту, часу покаяння і духовного подвигу, Церква закликає віруючих бути в найтіснішому союзі християнської любові та миру не лише з живими, але й з померлими, та здійснювати в ці дні молитовні поминання спочилих від земного життя. У суботу, 30-го березня, після заупокійної Божественної Літургії в Свято-Миколаївському соборі було звершено Велику панахиду, яку очолив благочинний Бердичівського округу, настоятель храму протоієрей Віталій Бойков.

Цього дня Свята Церква молиться про всіх померлих у православній вірі, де б і коли б не жили вони на землі. Схилені у світлій печалі голови, повільний молитовний спів, уклінна повага живих перед пам’яттю мертвих… Затуманені сумом очі, скорботне сяйво свічок, що стікають краплями-сльозами… «Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх…» – вуста пошепки повторюють слова молитви, згадуючи імена своїх рідних та близьких і тих, кого знали й не знали. З різних куточків міста прийшли до Свято-Миколаївського собору віруючі: поодинці й цілими родинами, дорослі й діти. «Вічна пам’ять…» – лунало тихо храмом. Молитва – єдиний, доступний нам прояв любові, жалю і подяки до померлих. Слова, замовлені за них перед Богом, – велика благодать і спасіння для душ тих, котрі відійшли в світ інший.

Поминальна субота спонукає до міркувань про своє життя, яке має скінчитися на землі і продовжитися на небі, про тих, кого немає поруч… Про що думають молільники в храмі? Софія Чобан згадує своїх батьків, котрі відійшли у вічність: «Ми молимося про покійних, і цим продовжуємо наші стосунки з близькими. Вірячи в те, що вони не померли, ми віруємо і в те, що Милосердний Господь за молитвою нашою пробачить їм гріхи і воскресить у Життя Вічне…» Катерина Велих перебирає в пам’яті події минулого: «Згадую тих, хто загинув: свого сина, брата – льотчика-випробувача… Під час Великої Вітчизняної війни загинула моя мама: їй тоді було 28 років, а мені зараз – 80…»

І звучали в поминальну суботу слова священика, звернені до людей: «Церква не залишає без духовної турботи та піклування не тільки живих, а й померлих. І ми сьогодні зібралися на спільну, соборну молитву. Потрібно молитися одне за одного, як закликають Святі Апостоли: за тих, хто з нами, і хто спочив… Ісус Христос переміг смерть, і ті, котрі вірять у Нього, через віру й любов стають спадкоємцями Життя Вічного. Щоб увійти у Царство Боже, потрібно щиро молитися, всіляко виявляти милість і творити доброчинні справи…»

Пам'ятаймо, що поминальні молитви потрібні не тільки померлим, але й нам самим. Вони допомагають тамувати біль, вгамувати почуття жалю, любові, вдячності чи провини, які ми відчуваємо до померлих. Подумаймо про людей, котрі відійшли від нас у вічність… Вони чують наші молитви і радіють, що про них не забули, і в серці залишилися любов та ніжність...