Благочинний андрушівського округу молитвенно відзначив свій День Ангела.

В цей великий день Свята православна Церква святкує день памяті великого угодника Божого Святителя Миколая Чудотворця. В Андрушівському благочинні по особливому святкували цей день, так як благочинний прот. Миколай Гаврилів носить Чудотворця імя. Вдень памяті Миколая була відслужена Божественна літургія. Благочинного привітали ієрей Святослав Гаврилів, також привітав його духовний син, особистий секретар Архієпископа Тульчинського і Братславського Іонафана, кандидат богословя, Анатолій Соболюк, разом з прихожанами.

На проповіді прот. Миколай розповів про дивне життя Чудотворця. З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов`ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі всі православні християни.

Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, вгамівника спраглих, швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв багатьох людей: повернув зір, виправив кульгавість, дав мову німим. Вивів багатьох з убозтва й злиднів, подав їжу голодним, був помічником нужденним і теплим заступником. Він швидко з`являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди. Чудес його не злічити. Усе життя Чудотворця було позначено любов`ю до ближнього. Навіть смерть не перервала його благодатних справ, його чудеса звершаються повсякчас.

Народився св. Миколай у 257 році по Різдву Христовому в Малій Азії, у Мір Лікійському місті Патарі, у родині Феофана і Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю й милосердям до бідних. Довго його батьки не мали дітей, та як нагороду за їхнє благочестя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували і вбивали християн.

Від самого народження св. Миколай був навчений з неба постництва, яке зберігав до смерті. Досягши юнацького віку, він береться за книжне навчання, вивчає Святе Письмо. Маючи природні здібності, він, сповнений благодаттю Святого Духу, вивчив Святе Письмо, як і потрібно було доброму пастиреві Христового стада. Юнак був стриманим, схильним до самотнього життя, не віддавався марнотам, любив відвідувати храми Божі.

Спостерігаючи його богоугодне життя, рідний дядько єпископ Патарський, Миколая посвятив в сан пресвітера. Під час паломництва по святих місцях за дорученням єпископа-дядька св. Миколай дбайливо управляє єпархією. У цей час він втрачає своїх батьків. Одержавши після них великий спадок, він віддає його на справи благодійні і милосердні, звершивши при цьому багато подвигів.

Якось св. Миколай вирішив поклонитися місцям, освяченим і позначеним чудесами Ісуса Христа. Відвідавши Єрусалим, Чудотворець вирішив не повертатися додому, а піти у пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав св. Миколая від такого наміру і звелів повернутися на батьківщину до людей, аби в ньому прославилося ім`я Господнє. Зрозумівши свою місію, св. Миколай прибуває до Мір, головного міста Лікії, де його ніхто не знав. Після смерті мірського архієпископа по волі Божій св. Миколая возвели в сан єпископа. Але перед цією подією Миколай мав чудесне видіння: в ночі йому явився Спаситель і вручив святе Євангеліє, оздоблене золотом і коштовним камінням, а Божа Мати поклала на нього єпископський омофор. Св. Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх.

У час гоніння на християн св. Миколай сміливо силою слова зміцнював у Лікії віру Христову, за що разом з іншими християнами був кинутий до в`язниці, де за віру терпів голод, спрагу, образи, знущання і страх смерті. Та Миколай словом і власним прикладом підбадьорював і зміцнював віру тих, хто був поруч із ним.

Св. Миколай був учасником Першого Вселенського собору в травні 325 року. На запрошення імператора Костянтина у віфінському місті Нікеї зібралися 318 єпископів, аби полагодити церковні справи.

У роботі собору св. Миколай показав себе полум`яним ревнителем чистоти віри, виступивши проти єресі – аріанства.

У подвигах любові до Бога і ближніх проходило усе життя, архієпископа Мір Лікійського, який перейшов у вічність 6 грудня 342 року. Його святе тіло з честю поховали в соборній Мір Лікійській церкві, від нього йшли пахощі й цілюще миро.

Спочатку чесні мощі св. Миколая були покладені в церкві св. Іоана Предтечі. Відчувши чудодійну цілющу силу святих мощей, вдячні жителі міста Барі спорудили в ім`я святителя Миколая розкішний мурований храм, в якому поставили срібну, позолочену раку.

На третій рік після перенесення мощей до Барі собором архієреїв і священиків їх урочисто поклали під престолом у вівтарі новозбудованого храму, де вони почивають і досі.

Також благочинний подякував за теплі привітання і побажав всім, щоб святитель Миколай чудотворець завжди допомагав тим хто призиває його святе імя.

По закінченню Божественної Літургії на могилці усопшої матушки Фотінії була відслужена панахида. Матушка Фотінія в цей день завжди любила дарувала подарунки дітям які приходили до храму, так було і в цей день по закінченню панахиди дітям прот. Миколай роздав подарунки.