У 15-у річницю упокоєння засновниці Свято-Анастасіївського монастиря схимонахині Рафаїли духовенство і віруючі Бердичівського благочиння взяли участь у заупокійному богослужінні

Шістнадцятого грудня виповнилося 15 років від дня смерті засновниці Житомирського ставропігійного жіночого монастиря на честь святої преподобномучениці Анастасії Римлянині – схимонахині Рафаїли (Чернецької), життєвий і християнський подвиг якої гідний прославлення.

Матушка Рафаїла – сповнена благодаті Святого Духа подвижниця, чудотвориця, яка багатьох обдарувала великою любов’ю…

На околиці Житомира, на руїнах колишньої графської садиби, розвивається ставропігійний жіночий монастир святої преподобномучениці Анастасії Римлянині. «Трудами та молитвами смиренних черниць тут з’явилися акуратні келії, невеликий храм і красивий собор. Район цей носить поетичну назву Мальованка. Вогник живої віри спалахнув тут ще навесні 1999-го року. З тих пір сестри монастиря постійно відчувають незриму присутність своєї Небесної покровительки – Анастасії Римлянині, яка є і покровителькою Житомира…» – повідомляє офіційний веб-сайт Житомирської єпархії (www.zhytomyr-eparchy.org). Дивовижний монастирський собор є своєрідним відображенням духовної величі засновниці і першої настоятельки обителі схимонахині Рафаїли (Чернецької). Віруючі впевнені: занедбані будівлі колишнього санаторію змогли швидко перетворитися в монастир, який із кожним роком стає ще красивішим, за Промислом Божим та молитвами матушки Рафаїли. Протягом 50-и років вона несла неймовірно важкий хрест хвороб, будучи знерухомленою з дев’ятирічного віку та зазнаючи страшного болю. У маленькій і тендітній матушці було стільки внутрішньої сили та знань, що до неї за порадою приходили й приїжджали різні люди – і прості, і високопоставлені. Кожен, хто побував у святій обителі, ніс у серці частинку тепла, любові й благодаті матушки Рафаїли, згадує благочинний Бердичівського округу архімандрит Варфоломій (Бойков): «Під часі спілкування з матушкою, неймовірно мудрою, доброю і світлою, багато людей оновлювалися, а деякі згодом приймали чернецтво… Вона нікого не відпускала без розради. Кожного, хто приходив до неї, зустрічала привітно та з увагою. Її очі світилися любов’ю…» Родина архімандрита Варфоломія (Бойкова) близько знала схимонахиню Рафаїлу і за життя стариці була духовно пов’язана з нею. Коли матушка відійшла до Господа, отець Варфоломій та отець Роман взяли участь у похованні спочилої 19-го грудня 2005-го року, в день святителя Миколая, якого особливо шанувала схимонахиня… Вона була носієм тієї любові Христової, про яку писав апостол Павел, котра «все зносить... усе терпить... і ніколи не перестає…» Матушка Рафаїла вчила інших своїм життям…

У Свято-Анастасіївському жіночому монастирі молитовно вшанували пам’ять схимонахинї Рафаїли…

У монастирі, у храмі преподобного Сергія Радонезького, заупокійну Божественну Літургію та панахиду очолив намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. Його Високопреосвященству співслужили митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин, митрополит Житомирський і Новоград-Волинський Никодим, архієпископ Гурій та архієпископ Бучанський Пантелеймон. Владикам співслужили духовенство Житомирської єпархії, в тому числі – благочинний Бердичівського округу архімандрит Варфоломій (Бойков) та настоятель храму ікони Божої Матері «Цілителька» м. Бердичева протоієрей Роман Бойков. За богослужінням молилися настоятелька монастиря ігуменя Михаїла (Фурманець) та сестри святої обителі. У своєму архіпастирському слові митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел наголосив, що матушка Рафаїла без нарікання приймала життєві випробування, дякуючи Богу за все, і була справжньою черницею-подвижницею. Своїм прикладом вона навчає нас любити Отця Небесного і бути вдячними Йому за скорботи та радощі…

На могилі приснопоминаємої схимонахині відслужили заупокійну літію… Вона преставилася до Бога 16-го грудня 2005-го року, напередодні дня пам’яті великомучениці Варвари, особливо шанованої матушкою.

Людські струмочки щодня прямують до місця спочинку схимонахині, яке весь час у квітах: весняних конваліях і тюльпанах, улітку – в трояндах та ромашках, восени тут схиляють голівки чорнобриці, а у холодну пору року цвітуть задумливі хризантеми… Після молитов біля могили стариці люди отримують зцілення та благодатну допомогу. За життя до неї приїжджали за благословенням і порадою, а після відходу у вічність матушка Рафаїла знайшла у Господа особливий дар клопотання про тих, хто притікає до неї... Заповіт дивовижної схимниці написаний на хресті: «Тут тліє серце, яке часто билося від невимовної радості, часто страждало від скорботи безмірної: його радість була у Господі, а печаль – про гріхи і немочі свої. Перехожий, тут учись жити і вмирати…»

Прес-служба Бердичівського благочиння.